Забезпечення інвестицій у відновлення та модернізацію зрошувальних систем стає головною проблемою для аграріїв півдня країни. Зростає попит на нові інструменти банківського кредитування та залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів у реалізацію проектів зі зрошення.
Кредити українських банків тривалий час були непривабливими для господарств внаслідок високих кредитних ставок та коротких термінів повернення інвестицій, вимог щодо майнової застави для отримання кредитів. Проте, завдяки співробітництву уряду України з міжнародними фінансовими установами, з’явилась можливість надавати кредитні кошти через державні та приватні українськи банки при цьому зменшувати кредитні ставки до 5-8 % та збільшувати терміни повернення інвестицій до 10 років.
Для надання прямих інвестицій приватним сільськогосподарських підприємствам, крім оцінки традиційних фінансових показників, банки повинні оцінювати також технічні, технологічні та організаційні ризики, що пов’язані з реалізацією інфраструктурних та технологічних проектів у конкретних умовах. Особливо така оцінка потрібна при реалізації довготривалих комплексних інвестиційних проектів у систему зрошення. Саме такі проекти забезпечують досягнення сталого використання зрошуваних земель та покриття витрат на експлуатацію зрошувальної інфраструктури, враховуючи зміну клімату та екологічні вимоги щодо зменшення викидів С02 в атмосферу, збереження родючості ґрунтів та еколого- меліоративного стану земель.
Ризик 1. «Шахматка» полів
Найбільшу вагу серед усіх ризиків для кредиторів та інвесторів у систему зрошення має ризик фрагментації земель у межах зрошуваних полів, що унеможливлює проведення ефективного зрошення широкозахватною дощувальною технікою. Цей ризик зумовлений обмеженими термінами оренди паїв землевласників (в середньому 5-7 років) або їх небажанням укладати договори оренди з сільгоспвиробниками. У межах одного зрошуваного поля у південних областях України можуть бути розташовані від 15 до 30 і більше паїв землевласників площею 2-4 га.
За таких умов, звичайна практика господарств приймати рішення щодо інвестицій у відновлення та модернізацію систем зрошення лише там, де відсутні можливості для фрагментації земель, а саме, на площах, де існують тривалі договори оренди (більше 10 -15 років), або де в господарств була можливість відразу викупити у землевласників довготривале право використання земель на термін до 49 років на основі договору емфітевзису, що дозволено Земельним Кодексом України. Інші сприятливі умови для інвестицій у зрошення, які зустрічаються не так часто, це коли господарства набули право власності на землю , яке вони оформили свого часу різними законними чи незаконними методами ще на початку реформування сільського господарства та приватизації земель.
В інших випадках ризик фрагментації земель може бути подоланий шляхом застосування інструменту консолідації земель, що полягає у погоджені землевласників та землекористувачів здійснити добровільний рівноцінний обмін ділянок, що знаходяться посередині зрошувальних полів, на периферійні ділянки того самого поля, чи на ділянки, що розташовані на інших полях.
Ризик 2. Право на воду
Іншим ключовим ризиком для банківського кредитування та приватних інвесторів у зрошення є наявність у господарств довгострокового дозволу на спеціальне водокористування. Це означає законодавче закріплене права господарств на отримання послуг з водоподачі на зрошення, що надається через заключення договорів з регіональними представництвами Державного агентства водних ресурсів України. У договорі фіксуються максимально допустимі обсяги води, які у певних кліматичних та екологічних умовах можуть бути забрані господарствами протягом поливного сезону з поверхневих чи підземних водних джерел. Для їх визначення використовують норми водопотреби сільськогосподарських культур у зрошенні та враховують гранично допустимі рівні екологічно безпечних норм зрошення для цих умов.
Згідно закону, Дозвіл на спеціальне водокористування надається у електронному вигляді через представлення всіх необхідних документів на Інтернет платформі Держводагентства. Після перших трьох років водокористування дозвіл може бути продовжено до 25 років, або скасовано, якщо господарства при веденні зрошення не дотримуються вказаних у договорі вимог. Крім того, у разі дефіциту води у джерелі зрошення дозвіл на спеціальне водокористуванню може бути переглянутий та введені певні обмеження на водоподачу для зрошення для господарств, що може призводити до недополиву та втрат урожаю. Законодавче закріплення права господарств на воду через договори на спеціальне водокористування у кількості та у терміни, що потрібні для вирощування сільськогосподарських культур, є гарантією ефективного використання води та повернення інвестицій у зрошення.
Ризик 3. Питання власності та використання водогосподарської інфраструктури
Іншим дуже критичним ризиком для інвестицій у системи зрошення є питання власності на насосні станції та мережу розподільчих трубопроводів на господарському рівні. На цьому рівні зрошувальною інфраструктурою володіють різні суб’єкти: насосні станції належать державі, господарські трубопроводи можуть мати різних власників (об’єднані територіальні громади, держава, окремі приватні господарства) чи не мати господаря взагалі. Крім того , розподільча водогосподарська інфраструктура, що розташована на площі обслуговування однієї насосної станції чи точки водовиділу у господарство, може використовуватись одним чи багатьма приватними водокористувачами. За таких умов, господарства не мають мотивації для залучення інвестицій без закріпленого права власності на зрошувальну інфраструктуру чи на її необмежене у часі використання. Є також ризик порушення технологічної цілісності управління водорозподілом у межах цих площ при наявності багатьох водокористувачів.
Для подолання цієї проблеми у рамках впровадження Державної Стратегії зрошення та дренажу до 2030 року, у найближчі терміни Верховною радою України планується прийняття проекту закону № 5202-д “Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель”. Закон передбачає створення організацій водокористувачів ( ОВК) та передачу їм на добровільній основі права довготривалого використання внутрішньогосподарських зрошувальних систем. Тобто ті господарства, що бажають об’єднати зусилля задля модернізації та відновлення зрошення та подальшого спільного використання зрошувальних систем, зможуть отримувати необмежене безстрокове право на використання інфраструктури, включаючи насосні станції та господарські трубопроводи.
Наразі Міжнародна фінансова корпорація (IFC) та проект USAID AGRO розпочинають пілотні проекти для опрацювання бізнес- та операційної моделі функціонування ОВК, у тому числі, залучення цими організаціями зовнішніх приватних та банківських інвестицій у відновлення та модернізацію зрошувальної інфраструктури. Однак, паралельно з цим, у проекті закону передбачено можливості для приватних господарств- членів ОВК самостійно залучати інвестиції у прості та комбіновані інвестиційні проекти для придбання дощувальної техніки, обладнання, заміни трубопроводів та інвестувати у технології управління зрошенням. При цьому господарства можуть отримувати компенсацію за свої приватні інвестиції від ОВК чи набувати право власності на нову інфраструктуру, яку вони побудують.
Ризик 4. Екологічний стан земель та якість води
До ризиків, що мають також бути взяті до уваги банками- та інвесторами, відносять екологічний стан земель та якість зрошувальної води. У разі відсутності або незадовільного технічного стану дренажних систем у певних умовах можуть спостерігатись високі рівні мінералізованих ґрунтових вод, що призводить до засолення та осолонцювання ґрунтів та зниження урожаїв. Такі ж наслідки можуть мати місце і при використанні для зрошення води, яка за визнаними стандартами не відповідає допустимій для зрошення якості.
Ризик 5. Тарифи на воду та електроенергію
Існує низка ризиків, пов’язаних з підвищенням витрат на експлуатацію основної зрошувальної мережі , що належить державі та управляється водогосподарськими організаціями системи Держводагентства. Це може призвести до зростання тарифів на воду та електроенергію, які господарства сплачують за послуги водогосподарським організаціям та енергетичним компаніям. Цей ризик напряму не залежить від господарств і не може бути подоланий без суттєвих інституційних змін та модернізації основних державних зрошувальних систем. Протягом впровадження інвестиційних проектів на рівні приватних господарств необхідно здійснювати моніторинг рівнів тарифів і у разі їх суттєвого підвищення передбачати можливість продовження термінів повернення інвестицій.
Перспективи
Проте, попри усі ризики, паралельно зі всіма іншими процесами утворення ОВК та реформування управління на рівні основних каналів державної власності, банківське кредитування аграріїв розвивається. Продовження реформи в управління зрошувальними системами, як і удосконалення земельного законодавства та розвиток ринку землі поступове покращуватимуть ситуацію та збільшуватимуть можливості для всіх видів інвестицій у проекти зі зрошення.
Ольга Жовтоног, доктор сільськогосподарських наук, професор Національного університету водного господарства та природокористування, експерт проекту UAFATA зі зрошення